Нафтова криза і об’єднання (1974–1988)

Перший незначний спад промисловості ФРН стався у 1966 році, однак остаточне завершення феномена «економічного дива» відбулося внаслідок нафтової кризи 1973-1974 років. До того часу як Герберт Ґрюневальд змінив Курта Гансена на посаді Голови Ради директорів за рішенням щорічних зборів акціонерів у 1974 році, у світовій економіці відбувався процес радикальних перетворень. Лише протягом кількох місяців різко підскочили ціни на хімічну сировину, отримувану з нафтопродуктів. Ці події не оминули і компанію «Байєр». Криза досягла свого апогею на початку 1980-х років, коли світова економіка перебувала в глибокому занепаді.

Незважаючи на несприятливі умови, «Байєр» продовжував розвивати свою діяльність на міжнародному рівні, приділяючи особливу увагу країнам Західної Європи і США.

Зокрема, компанія придбала у США «Каттер Лабораторіз Інк.» («Cutter Laboratories Inc.») у 1974 і «Майлз Лаборатріз Інк.» («Miles Laboratories Inc.») в 1978 році. Це дозволило компанії «Байєр» зайняти важливу позицію на фармацевтичному ринку США. Крім того, «Байєр» збільшив свою виробничу базу в Німеччині. У 1973 році у Брунсбюттелі було закладено п’ятий завод компанії, який неухильно розширявся впродовж наступних років. 

В 1970-ті роки значно зросла обізнаність суспільства щодо проблем навколишнього середовища. «Байєр» також став приділяти підвищену увагу питанням захисту навколишнього середовища. В 1971 році в Дормагені компанії «Байєр» і «Ердолькемі ГмбХ» запустили найбільший в Європі завод промислового водоочищення. В 1980 році в Леверкузені розпочав роботу комплекс «Bayer Tower Biology» для біологічного очищення стічних вод. Діяльність «Байєр» із захисту навколишнього середовища також призвела до різкого зниження рівня викидів у атмосферу. В період з 1977 по 1987 рік вміст важких металів у стічних водах підприємств «Байєр» знизився на 85-99%, а викид забруднюючих речовин у атмосферу – на 80%. Добровільне зобов’язання «Байєр» захищати навколишнє середовище також відбилось на капітальних витратах компанії. У 1987 році керівництво компанії сповістило про своє рішення витратити близько 3 млрд. німецьких марок на захист навколишнього середовища впродовж наступних 3-5 років.

Компанія «Байєр» також поглибила науково-дослідницьку роботу, поступово розширюючи свою діяльність в галузі медицини і захисту посівів. У 1979 році в Монхаймі було розпочато будівництво сільськогосподарського центру. Проект вартістю 800 млн. німецьких марок був завершений у 1988 році. Того ж року розпочав роботу центр фармацевтичних досліджень у Вест-Хейвені (Коннектикут). Серед успішних відкриттів дослідницьких лабораторій «Байєр» за цей період можна назвати препарат для лікування серцево-судинних захворювань Адалат (Adalat) (1975), антибіотик Ципробай/Ципро (Ciprobay/Cipro) (1981) і фунгіцидний засіб для захисту рослин Байлетон (Bayleton) (1976).

Водночас відбуваються значні зміни структури продажів компанії. У 1970-ті роки суттєво зросли обсяги продажів медикаментів, засобів захисту рослин, пластмас і сировини для покриттів. Впродовж цього десятиріччя продажі в Північній Америці і Азіатсько-Тихоокеанському регіоні зростали випереджуючими темпами. До 1987 року 78% продажів групи «Байєр» припадало на клієнтів поза межами Німеччини, а 45% працівників були зайняті у закордонних філіях компанії. Під керівництвом Германа Йозефа Штренгера, який обійняв посаду Голови Ради директорів у 1984 році, «Байєр» у 1986 році придбала фірму «Герман К. Штарк ГмбХ» («Hermann C. Starck GmbH») – ключового постачальника сплавів спеціального призначення і високоякісної кераміки. У 1988 році компанія відсвяткувала своє 125-річчя.

Обсяг продажів того року сягнув близько 40 млрд. німецьких марок, а штат компанії налічував більше 165 000 працівників в усьому світі. Того ж року «Байєр» стала першою німецькою компанією, що зареєструвала свої акції на Токійській фондовій біржі.